Юність, зламана війною

   11 квітня - це день вшанування в'язнів фашистських таборів та жертв окупації. В нашому селі проживає багато людей зі статусом дитини війни, а от так званих "остарбайтерів" залишилося всього двоє: Дарія Євлампіївна Олійник та Ганна Василівна Кудлай. Одній вже за 90, друга святкуватиме свій 90-літній ювілей саме цього року. Тож, звичайно, підводить здоров'я, важко ходити, але пам'ять у цих жінок світла, тому їхні спогади є безцінним матеріалом часів Великої Вітчизняної війни. Грунська бібліотека декілька разів запрошувала їх на зустрічі з учнями ЗОШ і СЗОШ-інтернат, а коли вони не мали змоги прийти, бібліотекарі розповідали дітям історії їхнього життя, які не могли залишити нікого байдужим.

   Дарія Євлампіївна Олійник  народилася в селі Пірки Зіньківського району Полтавської області. З жовтня 1942 до серпня 1945 р. перебувала на примусових роботах в Німеччині (м. Гера поблизу Лейпціга). Разом з нею були і земляки з Полтавщини. Везли їх в товарних вагонах. Дарія Євлампіївна працювала на механічному заводі біля станків, підписувала деталі. Взагалі робота була не надто важкою, але іноді траплялися такі деталі, які вона не могла підняти сама. Тоді, як не бачив наглядач, молоді німці, що працювали там, допомагали їй. Робочий день тривав від темна до темна, тільки в неділю на дві години відпускали в місто. На роботу і з роботи їх супроводжував поліцай, поранений на війні. Годували робочих брюквою, а французи трішки підгодовували, допомагали продуктами.  Додому поверталися з нашими військовими частинами або чим прийдеться. Після війни Дарія Євлапіївна Олійник закінчила інститут і працювала в школі вчителем німецької мови. Зараз проживає з сином.

    Ганна Василівна Кудлай - грунянка, з 2 червня 1943 до серпня 1945 року перебувала на примусових роботах в Австрії.  Там же були ще дві землячки - Марія Миколаївна Карандиш та Варвара Кирилівна Мамченко. Ганна Василівна працювала по господарству в родині міністра закордонних справ Австрії. Ставлення до неї було непогане, годували добре. Визволяли наших робітників американські війська. Додому довго йшли пішки, потім їхали в товарних вагонах. Після повернення працювала в колгоспі. Зараз проживає в родині сина.

На жаль, більшість з грунянок, які були вивезені фашистами з рідної землі, вже відійшли у небуття, так і не дочекавшись визнання і вшанування. Тому хочеться, щоб жили ще довго на світі такі мужні жінки, як Д. Є. Олійник та Г. В. Кудлай, а Бог давав їм здоров'я і сили.
 Всім жінкам-остарбайтерам я присвячую цей вірш.

Загриміли над селом гармати

У роки воєнних лихоліть.

Залишали хлопці свої хати,

Йшли країну рідну боронить.

Їх на фронт дівчата проводжали,

Наречених і братів своїх,

А самі ж тоді іще не знали,

Яка доля буде далі в них.

Їхали із дому на чужину

У 17-18 літ,

В них забрали молодість безцінну,

Мов з калини обірвали цвіт.

В Австрію, в Німеччину погнали,

Там дівчата бранками були,

На заводах різних працювали,

Господарство в хазяїв вели.

Часто пухли від роботи руки,

В голові роїлось стільки дум,

Та страшніш були душевні муки,

По домівці рідній вічний сум.

Коли визволителів діждались,

Скільки тої радості було!

В мирні дні додому повертались,

У прибране вишнями село.

Скільки часу вже у даль прослалось,

Все було давно, немов у сні.

Та навік у пам'яті зостались

Роки молоді на чужині.

Всі вони тепер уже бабусі,

Вік вплітає в коси сивину...

Й досі остарбайтерами звуться,

Як на згадку про страшну війну.